НОВИНИ

16 Квітень 2020

Підполковник газового кордону - у рубриці НАШІ ЛЮДИ

Інтерв’ю Дмитра Бакаєва, керівника сектору роботи із боржниками та крадіями, який 13 років відстоює інтереси ПрАТ «Кременчукгаз» (ФОТО).

55-річний підполковник СБУ у відставці Дмитро Бакаєв 13 років очолює сектор роботи з боржниками Департаменту обліку ПрАТ «Кременчукгаз». Він чесно воює за газ, проїжджає щодня 50 км на велосипеді та взимку долає 400 км на лижах, а його сталева воля підкоряється лише трьом ніжним створінням.

На початку нашої розмови виникає робочий момент: керівник одного із підрозділів підприємства вимагає, щоб Бакаєв дав на об’єкт свого слюсаря. Нічого не вийшло, бо чіткості й холоднокровності господаря кабінету складно протистояти.

Саме такого характеру вимагає ця непроста посада і саме так загартував себе наш герой ще до 2007 року, відколи став членом нашого колективу. 

На газовому кордоні

«Ми всі контролюємо, щоб не було втрат, то давайте всі напрацьовувати разом алгоритм роботи, - коментує Дмитро Бакаєв ситуацію. – Ми боремося, щоб на одну адресу не приїжджало кілька машин. А тут виходить, що дві наші служби дублюватимуть роботу на одній адресі!

Мені довелося прослужити 25 років після загально військового училища. Потім потрапив у десантно-штурмову бригаду, потім - в аеромобільну, а далі нас передали в прикордонну службу і аж потім – у Службу безпеки. Із цього в мене склався певний стиль роботи: головне, що є певна задача, яку ти захищаєш. Якщо на службі це були інтереси держави, то тут ти захищаєш підприємство. І до цього мусиш бути готовим».

Дмитро Бакаєв порівнює «Кременчукгаз» із прикордонною службою, оскільки сам служив у прикордонних військах.

Він вважає, що в них схожі функціональні обов’язки: так само як військові обходять лінію кордону, так і контролери обходять мережу газопроводів, виявляють та усувають порушення.

Психологія боржників

- Таким чином вас не виведеш із себе?

- Мене може вивести із себе тільки зрада - хтось зраджує тебе за певну посаду, щоб зайняти твоє місце, хтось зраджує, бо в нього такий спосіб життя…

- А обман не виводить вас із себе? Ви ж із цим стикаєтесь у роботі із споживачами?

- Обман змушує тебе розплутувати весь клубок. Боржники мають свій певний принцип: хтось потрапив у ситуацію - матеріальну залежність, набрав кредитів. Хтось вирішив, що на першому місці мусить бути його здоров’я і інтереси, а обов’язки - потім. Ще хтось живе за принципом «нікому нічого не винен». Один ром мені сказав: «Ти газопровід будував? Ні? Правильно! Батьки будували! Так чому мушу тобі платити?!». На таких конкретних життєвих ситуаціях тебе й чіпляють. Сьогодні не платять за газ і сподіваються, що завтра його пообіцяють списати. Адже пам’ятають, як багатьом за час незалежності списали борги, зокрема, в 90-і роки – за нараховану пеню.

Весь час ти спілкуєшся з людьми, які намагаються тебе ставити в певні власні рамки, а ти мусиш ці рамки трохи розширити, - Д.Бакаєв

Від того така логіка і такі принципи: навіщо платити? Наше завдання розвінчати цей принцип. І робимо це ми колективом. Від початку було 5 осіб. До подорожчання долара до 2014 року ми повертали борг на підприємство - до 25 000-50 000 грн/день. Плюс така ж сума була перекрита, щоб не зростала вона далі. Весь час ти спілкуєшся з людьми, які намагаються тебе ставити в певні власні рамки, а ти мусиш ці рамки трохи розширити і сказати: а ось така вимога від підприємства.

- Ви завжди працювали з боржниками? 

- З боржниками та крадіями газу. Зараз це група контролю вузлів обліку газу. Раніше була одна бригада, тепер їх чотири. Поки що це 6 спеціалістів - слюсарів. Ми працюємо спільно з інженерами та контролерами. Треба перевірити проектну документацію, зокрема, зміни в газопроводі. Людину, яку відключали за борги, можуть знову підключити за рік, два, три. За цей час може все змінитися, і в цьому треба розбиратися. Для цього працює технічний відділ, архів, працівники, які приймають в експлуатацію газопровід.

Наша задача - це аналіз, спільний з інженерами абонентського відділу: коли і до кого зі споживачів треба їхати і дивитися, в чому проблема. Наприклад, ми  знаємо, скільки газове обладнання в будинку певною площею повинно споживати газу на місяць. Приїжджаємо, аналізуємо, чи утеплені стіни, чи є альтернативна система опалення і таке інше. Якщо виникають сумніви у показаннях, запроваджуємо дублюючий облік.

Небезпеки на роботі

- Яка вага психологічного фактору у вашій роботі? Здається, нерви вам потрібні сталеві? Представнику підприємства треба вміти впоратися з емоціями.

- Люди за своїми характерами різні. Коли ти приїжджаєш до людини в додому, то вона намагається захистити свою територію. Хтось - за допомогою собаки, хтось - за допомогою емоцій, хтось  - викликаючи слізну жалість. Кожен починає розмову по своєму. Нахабна людина може тобі прямо сказати: іди геть звідси, хто ти такий?!

- І що робити?

- Можуть і з сокирою вийти. І таке було! Тут треба вести себе так, щоб не викликати посилення агресії. Коли бачиш, що споживач неадекватний і агресія неминуча – тоді треба вміти захистити себе і своїх співробітників. Два роки тому трапилося так, що один чоловік справді здійснив на мене напад.

- Вас побили?!

- Я не зміг передбачити, що він може себе так агресивно повести! Ми працювали в будинку. Представницею власників була бабуся. І тут приїхав онук, що діяв за принципом: розмова коротка - у мене в хаті нікого не мусить бути, всіх «вирубити», газопостачання відновити! Відбувся напад і довелося викликати поліцію. В суді чоловік визнав свою провину і отримав умовний термін.

- Здавалося б, що для газовика найнебезпечнішим чинником є газ, але у вашій роботі небезпека йде і від людей?

- Так, спрацьовує людський фактор. Це споживачі, які свідомо крадуть. І саме ти виявляєш цю крадіжку. Отож агресія, якщо вона виникає, спрямована на тебе особисто. Людина показує емоції не соромлячись, може зачепити за «живе», погрожувати, насилати прокляття. Люди налаштовані проти того, що вони опинилися в такій ситуації, бо зазвичай живуть так: кран відкрив - вода біжить, кран відкрив - газ є.

Мати стрижень!

- Як зруйнувати стереотип про недобросовісного комунальника – образом, що переслідує нас із колишніх часів?

- Головне бути порядним. Ти приїжджаєш і робиш 20% роботи, решту роблять інші підрозділи – ціла низка контролерів, інженерів, слюсарів. Це робота колективна.

Коли ми підключаємо газ, люди посміхаються, впускають до хати, просять зробити скоріше. Ти підключаєш, перевіряєш газові прилади, робиш пуск і люди задоволені. Але! Як тільки в нього з’являється борг, він стає зовсім іншою людиною.

Як залишитися порядним у всьому цьому? Мати стрижень! - Д.Бакаєв

Із року в рік аналізуєш, працюєш над собою, пліч-о-пліч з колективом. Якщо співробітник новий і не має досвіду в цій галузі, то залишатися порядним йому доволі складно. Бо завжди є спокуса. Тобі можуть запропонувати хабаря, або просто прогнати, і ти злякаєшся й підеш. Треба вміти виставляти захист, радитися з керівництвом, звертатися до поліції.

Борги перед підприємством скоротилися у 3-4 рази

- Які ваші досягнення в роботі?

- Головне досягнення - створили колектив, який ефективно працює і зменшує кількість боргів. Ми зменшили цей показник майже в 3-4 рази відтоді, як я прийшов на цю роботу.

- В яких одиницях виміру?

- Ми скоротили 2015 року борги перед підприємством до суми у 200 грн. На той час ціна газу була 1 грн 10 коп, отож це приблизно 2-3-місячна заборгованість. До цього була заборгованість по 3-4, чи навіть 10 років. Це явище ми усунули. Після подорожчання відповідно виросли і суми. Якщо в квітні 2019 року по приватному сектору була заборгованість 14 млн грн, то до кінця літа залишалося 3-4 млн грн.

Американці не передають щомісячні показники спожитого газу

- У закордонних поїздках ви цікавитися, як іноземці ставляться до газового господарства, які там ціни, розрахунки, лічильники, технічні й моральні аспекти?

- Візьмемо Америку і Росію. В Нью-Йорку та Бостоні я цікавився і приватним сектором, і багатоповерхівками. Американці не дивляться на ціну, вони не мають поняття про контролерів, тому що там електронні лічильники. У багатоповерхівках всі вони винесені на перший поверх в одне приміщення. У приватному ж секторі лічильники стоять на вулиці. Мешканці не слідкують за показаннями.

Споживачам приходить квитанція, і вони її оплачують. Немає такого поняття як втручання в газопровід чи лічильник. На них немає пломб. Немає поняття “не заплатити”, бо вони знають, що тоді не буде газу.

Обладнання ремонтують виключно за межами помешкання: якщо зіпсувалася конфорка, то там замінять плиту на час ремонту.

Ще одну відмінність я помітив у Москві: на багатоквартирних будинках крани газопроводів усі опломбовані, а не так як у нас - у вільному доступі.

Як не гріти атмосферу, починаючи з мера?

- Яке майбутнє газової служби, на вашу думку?

- У моїй пам’яті випадок, коли в дитинстві батько привів нас до зруйнованого газом будинку і сказав: ось до чого приводить біда! Не можу переконувати, що всім таке треба показувати. Але коли в нас були зупинки газопостачання, пов’язані із загрозою вибуху, скажімо, то видно, що люди все ж ставляться серйозно до таких проблем.

На мою думку, мусить бути виховання з дитинства: газ наше народне надбання, він може скінчитися в трубі. Хтось економно ставиться, а хтось із власників приватних будинків бачить, як у багатоповерхівках спекотно: погода тепла, а опалення не відключають. Ось і думає собі: як там жирують! Чому їм так можна, а нам ні? Я також хочу! Я зі своєї кишені плачу і економлю, а вони не економлять...

От приватник і врізається в трубу, несанкціоновано під’єднується, краде газ -  мовляв, якщо ви просто топите атмосферу, то я хоч обігріватиму власний будинок.

Насправді ж, мешканець квартири також платить, потерпає від спеки, не може закрити квартирку, бо не може перекрити заслонку опалення. Якщо ми будемо на кожному етапі впроваджувати дитяче виховання, юнацьке і для дорослих, то люди бачитимуть результат: всі економлять, починаючи від мера міста, не гріють повітря, атмосферу.

Якось чоловік із Придністров’я запитав, коли тут люди протестуавли проти встановлення загальнобудинкових лічильників: а чому ви не зробили так, щоб газопровід заходив до кожного в квартиру? Виявляється там після розвалу СРСР запропонували: кому треба газ, ми підведемо кожному окремо. І питання вирішили. Отож кожен регіон може вирішити питання самостійно. Наше місто не виняток.

В Америці суворі правила – каналізація, вода і газ мусять залишатися в тому ж вигляді, як після монтажу будинку У них немає десятків різновидів плит, унітазів або ванн. Там все стандартне і ніхто не має права щось кудись переносити. А ми стикаємося з тим, що, наприклад, із кухні зробили ванну, газопровід прогнив від вологи, утворився витік газу. Добре, що помітили, а могли на заробітки на місяць поїхати. В Сполучених Штатах не може бути таких змін: є угода з власником житла, як себе вести, аж до утримання тварин та викидання сміття!

- Ви вважаєте, що все це прийде і до нас разом із глобалізацією?

- За 13 років роботи я досі не бачу передумов до того, щоб люди ставилися до газу як до продукту, що треба берегти. Щоб розуміли, що це їх багатство, що від того, як я десь неправильно вчинив із газовим обладнанням, може постраждати мій сусід. Поки не зрозуміємо, що ми всі в одному човні, ніхто не допоможе, навіть глобалізація. Наше ставлення складається із дрібниць: який кран, яка плита, яка змазка, який слюсар прийшов, як вирішене питання з проектною документацією, як вирішуються питання в багатоповерхівках, як вирішується питання контролю, питання обов’язків і прав.

«Знайшов сніг там, де його немає!»

- Тепер зрозуміло, чого ви ганяєте на велосипеді та лижах – про ваш спортивний спосіб життя знають, мабуть, на всьому підприємстві! Певно, для балансу з емоційною роботою треба фізичні навантаження?

- Психологія дуже важливий аспект нашої роботи, і тут справді потрібен життєвий баланс. Ти переводиш емоції із роботи на своє особисте життя і потрібне захоплення, що тебе розслаблює. Щоденна спортивна підготовка підтримує в ритмі, який дозволяє реалізувати робочі якості, і в той же час жити власним людським життям.

Щодо хобі, то воно залежить від того, з якими людьми ти спілкуєшся. Перший поштовх до захоплення лижами дала учасниця олімпіади в Атланті кременчужанка Тетяна Рагозіна. Якось ветерани спорту запросили її на місцеві велоперегони, а по завершенню вона запитала в мене про лижі.

Я сам із того краю, де з жовтня до квітня лежить сніг. У військовому училищі було «700 сибірських кілометрів» - таку відстань треба було пройти за сезон, набігати на заняттях. А в Україні ж останнім часом такого снігу немає. Та познайомившись з Рагозіною, я знайшов сніг навіть там, де його, здавалося, немає!

- Скільки ви проходите на лижах?

- Минулого сезону пробіг 400 км за півтора місяця на бігових лижах.

- Що ви робили цього сезону, коли снігу практично не було?

- Узяв свої лижі та поїхав до батьків у Росію. Хай там не так, як у Швеції, Фінляндії чи Норвегії, але там є безкоштовні траси, куди можна прийти і працювати. Сталося так, що навіть мій однокласник був вражений, що я здалека віз екіпіровку, щоб тільки покататися. І після того він теж став на лижі та почав тренуватися.

А основним моїм заняттям був велосипед, бо це треба було для служби в СБУ, підтриманя форми, витривалості. Тут завжди були команди, можна було позмагатися і отримати результат.

Велосипедний спорт - дороге задоволення

- Ви берете участь в міських велопарадах?

- Лише раз. Перегони мають ознаменуватися фінішем. А просто вийти показати себе, це не для спортсмена в моєму розумінні.

Так, можна сказати, що ось колектив ветеранів на чолі із Сергієм Демент’євим дружно показали свій рух… Є наш тренер Юрій Михайлович, якому за 80т, він виступає також, перемагає.

Але в Одесі, скажімо, це явище більш розвинене, краща організація, потужніша школа. Вони завжди ділили призові місця з Харковом та Дніпром. Львів також сильний, але їм ближче дістатися до Польщі. Вони змагаються там.

У нас для ветеранського спорту тільки Горішні Плавні на гідному рівні, де і змагання, і молодь спонсорують. Там здебільшого шосейні перегони, а в нас останні два роки змагання з кросу.

А вам до вподоби шосейні перегони?

- Я універсальний спортсмен. Нещодавно в Боярці були перегони «24 години» - різні за чисельністю команди змагалися, хто більше проїде за добу. Спільно із неодноразовим чемпіоном з велокросу Антоном Пустовітом ми також брали участь. Та більше виступаю на шосейних перегонах.

- Який ваш графік тренувань?

- Себе треба постійно тримати у формі. В будні ми тренуємося окремо, а вихідні намагаємося провести разом – збираємося в місті, або виїжджаємо до Горішніх Плавнів, Полтави, Дніпра. У Білій Церкві кожні 2 роки проводиться чемпіонат серед ветеранів України. Це командна робота. Ти мусиш бути навчений їхати в команді з 60-80 велосипедистів. А швидкості подекуди доходять до 60 км/год. Один так не натренуєшся – треба тримати колесо, тримати дистанцію.

- Скільки ви особисто проїжджаєте щодня?

- Щодня 40-50 км – це березень-квітень. Їду після роботи. На вихідні зранку. Один день на тиждень вихідний. Десь за околицю, наприклад, до Омельника і там кілька кіл. Або ж полтавською трасою. Вона, звичайно, серйозна - два роки тому я отримав травму. Повертався вранці вже з тренування, і мене збив водій, що заснув за кермом вантажівки. Наїхав на мене ззаду, зламав велосипед. Я отримав струс мозку та численні садна. Тріснув шолом – він таки рятує, варто пам’ятати. Ще з одним товаришем була подібна історія в Кривушах. Хочу зазначити, що в Одесі водії з більшою повагою ставляться до велосипедистів, в Італії, Іспанії, Франції, Греції. Я брав напрокат велосипед на острові Кріт, то там тобі махають рукою з машини. А проколов колесо, то приїхали і привезли запаску. І хоч у нас прагнуть будувати велодоріжки, але в порівнянні навіть з Одесою – це небо і земля.

У нас не розвинений велосипедний спорт, тому що це дороге задоволення - не кожен собі може дозволити три велосипеди.

Кому підполковник дозволяє сісти на шию?

- Розкажіть про родину. Кажуть, що ви маєте внуків?

- У мене три онучки - це діти мого сина. Вони зустрічають мене за принципом - на дідусеві можна поїздити, покататися, і він усе для нас зробить. Одна сідає на шию, інша на спину. Середня 6-річна онучка полюбляє всілякі змагання, допомагала мені збирати батут, брала викрутку, молоток - це її цікавило і подобалося.

Відпочинок виходить активний, на вулиці і вдома: малювання, танці, граємося, бавимося разом. Доля складається так, що не ти визначаєш, де повинні бути діти, а вже тобою керують, як ти мусиш поводитися. І онучки змушують робити так, як вони вже хочуть. Насправді можна закритися і сказати «Ні», але ти сам хочеш бути з ними активним, вигадуєш різноманітні ігри. Весь вільний час в нашій родині присвячується тому, щоб поїхати до дітей і поспілкуватися із онучками.

Ось так підполковником командують троє маленьких чарівних дівчаток!

Кожен із співробітників ПрАТ «Кременчукгаз» - цікава людина. Давайте ближче знайомитися одне з одним, дізнаватись цікавинки та навчатися корисного в рубриці "Наші люди".

Чекайте нових знайомств!

Фото: Fb

КОНТАКТИ
Телефони
СЕРВІСИ