(0536) 78-04-04
пров. Героїв Бреста, 46, 39601

НОВИНИ

05 Вересень 2020

Катерина Велика

Родина Куликів – це династія газовиків, на чолі з веселою, моторною та вправною господинею, хваткою до роботи та грамотною у своєму фахові (ФОТО).

К.Кулик

Кожен із співробітників ПрАТ «Кременчукгаз» - цікава людина. Давайте ближче знайомитися одне з одним, дізнаватись цікавинки та навчатися корисного.

Катерина Кулик – інженерка учбового центру Департаменту обслуговування газорозподільних мереж та споруд (ДОГРМ та С) ПрАТ «Кременчукгаз», яка молодим дівчам прийшла на газове господарство і присвятила все своє життя цій справі. Про те, як це було, ми вирішили розпитати саму Катерину.

На кому тримається колектив, та які вони – споживачі?

Я хочу від імені співробітників подякувати голові правління Богдану Оксененку за відповідальне та уважне ставлення до працівників, - несподівано домінує досвідчена працівниця на самому початку нашої розмови. – Його настрій підтримує весь колектив і заряджає бадьорістю. Дякуємо йому за компетентність і постійний розвиток підприємства, за нові перспективи. Він реалізує плани, досягає великих результатів, і ми - разом із ним. Бажаємо йому енергії, тепла, сил, удачі, нових здобутків.

За час його роботи було досягнуто високих цілей – повністю змінено обладнання, інструмент, підвищено кваліфікацію спеціалістів. Раніше одна машина була (не дочекаєшся), а тепер є у кожному підрозділі! На підприємстві такої реконструкції ще не було. І це вам скаже будь хто зі слюсарів чи майстрів. Таку красу зробити!

Від початку, коли Богдан Вікторович тільки з’явився на підприємстві, на першу перевірку техобслуговування він приїхав до мене на дільницю у Піщане. Сніг був вище колін, машина ледве проїхала. Розпитував про газопроводи, обладнання, молодий такий хлопець, такий розумник. Я все йому розказала й показала. Його уважне ставлення до слюсарів зразу було видно. Він завжди ввічливий, і поговорить, і розкаже, і вислухає. Майже сорок років я працюю в газовому господарстві, то такого самовідданого працівника бачу вперше. Люди його цінують, раді трудитися під його керівництвом.

Зазвичай до кожного свята голова правління всіх відзначить! А за нього ж ніхто не скаже. От я зустріла його в управлінні і кажу: щиро вдячна вам і вашим батькам, що виховали такого сина!

І вам дякуємо, Катерино Іванівно - на таких людях тримається колектив успішного підприємства. Розкажіть про свою династію.

Подружжя Куликів-газовиків

На посаду інженера із підготовки кадрів мене перевели нещодавно, після того, як розформували внутрішньо-будинкову службу, - розповідає за чашкою кави наша героїня про свою кар’єру. – Колись ми з чоловіком Юрієм Миколайовичем сиділи за однією партою, училися на слюсарів внутрішньо будинкових газопроводів. Мені, не зважаючи на 20-річний вік, взагалі легко було розбиратися в технічних питаннях. Чоловік пішов ремонтником, а я – перевіряти газові плити. Все своє життя присвятила внутрішньо будинковим мережам. Оце зустрічаю людину на вулиці, здоровкаємося, а я пам’ятаю, яке в неї обладнання вдома стоїть.

В чому полягає ваша робота?

Проводжу уроки, розповідаю про тонкощі нашої професії, про газопроводи, як з ними поводитися, запускати, про обладнання, про техніку безпеки. Приходять наші слюсарі різного віку та слухають із задоволенням. Переважно чоловіки.

Які питання вам ставлять?

Про те, як спілкуватися зі споживачами, наприклад. Є ж такі, що й вигнати з квартири можуть. Отож розказую, що треба привітатися, ввічливо пояснити, що ми - з «Кременчукгазу», що треба перевірити плиту, або підключити газ, чи провести ремонт. Почасти доводиться бути психологом, знаходити контакт із людьми, пояснювати: якщо нас не пустите в квартиру, то весь стояк у багатоповерхівці може залишитися без газу. Ми й роззуваємося, коли проходимо до житла. А зараз під час карантину працюємо у масках і рукавичках. Наші працівники обов’язково у спецформі, мають посвідчення.

Які вони – наші споживачі?

Більшість людей хороших – пускають у квартиру, дякують, навіть керівництву дзвонять з подякою за нашу роботу. Зазвичай старі люди не користуються інтернетом та не пишуть в соцмережах відгуки, але ж на словах дуже доброзичливі. Бо ми дбаємо про їх безпеку – перевіряємо, щоб не було витоків газу. До будь-якої роботи слід ставитися з відповідальністю. Я своїм учням кажу: роботу треба любити, - підсумовує пані Катерина, а згодом показує у смартфоні сімейні світлини та запрошує до себе в гості.

Це мій двір – сюди у ворота заїжджаю - гостинно посміхається наша добродійка.

Ви керуєте машиною?

Так. Я авто любителька. За кермом із 80-х років, коли з чоловіком займалися комерційними поїздками, 100 км він їде, 100 км – я. Вже поміняла кілька марок, починаючи із «Запорожця», закінчуючи «німцями». Зараз у нас Hyundai. Чоловік вже на пенсії, то забирає мене на машині з роботи.

«Чоботар без чобіт»

По дорозі додому за кермом Катерина Кулик розповіла про свій будинок, а чоловік доповнював. Зокрема, говорили про те, що опалюють його дров’яним котлом. Виявляється, місцевість, де вони мешкають, не газифікована. Свого часу там були кооперативи, його співвласники скидалися грошима і проводили собі газ. А сюди не встигли.

У дворі, крім будиночка, є альтанка, садові фігурки, шість соток газону, 25-кубовий басейн із грамотною системою фільтрації, що змонтував син Віталій

От тобі й маєш – люди, які все своє життя пов’язали із газовим господарством, живуть без природного газу. Ну точно як у тій приказці: «чоботар без чобіт».

Зараз Катерина Іванівна входить до правління садового товариства, бере участь у зборах, ініціює різні зміни, але на те, що колись газопровід дійде до її будинку, вельми сумнівається.

Фотографія сина Віталія та доні Марини стоїть на видному місці в будинку Куликів

Пані Катерина живе у передмісті з чоловіком та сином Віталієм у будинку, який вони звели власними силами. Нині 30-річний Віталій працює у новій службі «Газовий майстер». Змалечку він спостерігав за батьком, допомагав йому розбирати редуктори, цікавився обладнанням. І зразу після школи пішов працювати слюсарем на підприємство своїх батьків – ПрАТ «Кременчукгаз». Наразі й удома технічним оснащенням займається винятково син – відеоспостереження присадибної ділянки, енергозабезпечення житла, а ще – догляд за газонами, прибирання снігу. Все механізоване та автоматизоване.

«Моя садиба – це моя «хвороба»! )

На воротях господарів зустрічає розкішна бельгійська вівчарка на прізвисько Арес – слухняний та доглянутий восьмирічний пес.

Сідаємо разом біля ґанку і п’ємо міцний східний чай та розглядаємо решту сімейних фото.

Це Марина моя старша донька, вже 20 років живе за кордоном, має трьох діток, - ніжно гортає знімки щаслива матуся. - Старшій 17 років, а найменшій – 2 місяці. Їздимо одне до одного. Щодня на відеозв’язку. Інколи донька першою дізнається про кременчуцькі новини і розказує їх мені! Зять приїжджає копати картоплю, незважаючи на відстані, кордони і посади, а онучки допомагають із розсадою. Все робимо дружно.

Моя садиба – це моя «хвороба», - сміється Катерина Іванівна – Тридцять років тому у нас з’явилася ділянка і ще два городи – разом 15 соток! Оце моя ожина, а оце – бамія (їстівний гібіскус в перекладі з латини – ред.). Це мої ромашки, троянди, турецька гвоздика, петунії, маки, яблуня цвіте. Є хвойники, ялівець, туї, ялинка, яку наряджаємо на Новий рік у гірлянди.

Подружжя займає локацію серед свого ландшафтного дизайну і позує для камери

В будинку в Катерини світло й затишно – сучасний інтер’єр створено руками Юрія Миколайовича: теплі дерев’яні сходи, «розумний» комин, освітлення й опалення. Повсюди квіти.

Йдемо на садову ділянку і хазяйка показує ту саму чудернацьку бамію та ще велетенські іноземні помідори, голандську цибулю, білоруську картоплю, буряк «Водан», яскраві гарбузи і безліч всілякої городини, яку вона з любов’ю вирощує.

Я дівчина сільська – із Максимівки, знаю, як воно садиться, як воно полеться, як взагалі робиться! – дбайливо обходить родючі грядочки Катерина Іванівна, торкається долонями кущиків, пригощає стиглими томатами.

Люди, які вміють гарно працювати та любити родину і створювати затишок

«У неї багато достоїнств! – каже про пані Катерину її чоловік Юрій Кулик. - Вона жвава жінка, роботу любить і не може без неї. Це на першому плані. І родина також! Дачу свою любить – приїжджає з роботи і зразу за сапу хапається чи поливає, так само і зранку перед роботою. А недоліки?... Всі ми робимо помилки і вчимося на них. Ми любимо одне одного з усіма нашими недоліками».

У садочку Куликів, крім яблук, є груші, сливи, виноград, абрикоси, персики, черешні, яких вистачає знайомим на всю околицю.

Ви продаєте фрукти й городину?

Та ні, все - для себе, заготовлюємо, сусідів і друзів пригощаємо.

Господиня демонструє гігантські волоські горіхи, що втричі більші звичайних, хоча вирощені з зернятка

Ви думаєте, чому я така велика? – натякає на свою статуру Катерина Іванівна. - То - після гормонів, які колись довелося приймати після операції. Вже призвичаїлася…

Та вона велика жінка не скільки зовні, скільки за характером, за щирим серцем, за розмахом душі, за потоком енергії.

Коли зранку заходжу, ще до роботи, то з усіма пожартую, поцікавлюсь, забалакаю, а тоді вже й працювати можна! – підтверджує свій позитив щоденною звичкою шанована газівниця.

Зичимо й вам, Катерино Іванівно, та вашій родині, легкої долі, людської чуйності й неодмінно - гарної погоди на ваші геніальні помідори!