(0536) 78-04-04
пров. Героїв Бреста, 46, 39601

НОВИНИ

01 Серпень 2020

Етнограф

Майстер ПрАТ «Кременчукгаз» влаштував музей у старовинній хаті (ФОТО ВІДЕО).

В.Устенко

Кожен із співробітників ПрАТ «Кременчукгаз» - цікава людина. Давайте ближче знайомитися одне з одним, дізнаватись цікавинки та навчатися корисного.

45-річний майстер дільниці МРМ (моніторингу розподільчих мереж) Департаменту обслуговування газорозподільних мереж та споруд (ДОГРМ та С) ПрАТ «Кременчукгаз» Віталій Устенко має розширені повноваження. На його відповідальності – газопроводи й споруди всього Правобережжя, яке обслуговує компанія: і крюківська частина Кременчука, і села району. Це одна з найбільших ділянок підприємства - техогляд ГРП, ШРП, газопроводів, їх обхід, перевірка газових колодязів. Разом з Віталієм тут трудяться близько двох десятків працівників.  

 

Він отримав спеціальність техніка-технолога зварювального виробництва в машинобудівному технікумі і, з появою крюківської дільниці, пішов туди слюсарем 2000 року. Хлопця помітили і довірили згодом очолювати її. Від тоді минуло майже 17 років.

Про його етнографічне захоплення люди знають із всеукраїнських ЗМІ, а ось місцева преса нашого колегу не балувала.

Ми вирішили надолужити цю прогалину. І ось їдемо після роботи додому до Віталія – в Білецьківку, що в Кременчуцькому районі.

Чому ви зупинилися в своїй професійній кар’єрі? Адже маєте освіту!

У мене і вища освіта є – наш університет. Я інженер-механік. Мене влаштовує робота в «Кременчукгазі». Це однозначно стабільність, яку маємо завдяки керівництву - соцпакет, зарплата, робота до душі. Мені подобається, щоб все було до ладу, щоб все було справне.

Головна теза нашої компанії: безаварійність і безперебійність. Так і колектив підбираю: відповідальних фахівців, які здатні це забезпечити.

Обходи треба здійснювати періодично і регулярно. Бо не встигнеш озирнутися, як у нас виростають забудови – два тижні тому був пустир, дивись, уже хтось паркан поставив! І людині байдуже, що там проходить газопровід - ніхто не узгоджує. І, знаєте, люди бувають різні… Тут вже основна робота – із самим споживачем.

Ще в школі мріяв стати істориком. Навіть хотів вступати до Кіровоградського педінституту. Та пішов у армію. А зацікавленість археологією прийшла згодом.

А у самоврядування вас запрошували? Ось же вибори будуть! Підете?

Звісно, запрошували. Але мені це нецікаво. Не люблю «балабольство». В мене є чим зайнятися!

Розмальовану стареньку хатину видно, тільки коли відчиняється щільна дерев’яна брама на центральній вулиці села серед сучасної приватної забудови.

Це - майбутній музей етнографії та побуту «Білецьківська слобода», - каже Устенко. - Самі розумієте, який з нього дохід, це більше для культурного розвитку. Ми з дружиною та двома дітьми живемо поряд у власному будинку. Дружина Вікторія – землевпорядниця в сільраді, 16-річна донечка Катя вчиться в ліцеї «Політ» та любить малювати. Найменшенький – 6-річний Захар.

Подружжя Устенків на Полуничному фестивалі

Чому слобода? Бо бабуся зі Слободи (я дослідив предків до шостого коліна). Та й старі люди досі називають Стару Білецьківку Слободою.

Наразі будую альтанку у дворі, щоб під навісом збирати відвідувачів музею, бо сама хата надто тісна й почути, що я розказую, декому проблематично. Буває, що завітає чоловік 15ть, а інколи й 30ть! Із Кременчука приїжджають велотури.

А поки що тут стоять сани – низ дубовий (справжній), верх – сучасний, гарно їдуть снігом, перевіряв!

У дворі – ступа біля печі, виявляється, їх кілька – з різних областей. Ця – житомирська. До хатки притулився видовбаний із верби древній човник, привезений із-під Гадяча. Вздовж цоколя численні артефакти. Під час прокладення газопроводу в Крюкові біля мосту знайдено сторічні жорна промислового млина. Віталій переконаний, що більшість таких жорен і досі там лежать під землею.

За хатою – майже готовий винний погріб, виноградник та фруктовий сад. Далі городи, огорнуті парканом соснового лісу Білецьківських плавнів.

Розкажіть, як все починалося?

Ще молодим зайнявся виноградом, коли жив у батьків. 2004 року забракло місця для нього. Довелося прикупити цю ділянку зі старою хатою, збудованою, якщо вірити документам, 1918 року. Перед цим вона, переповнена мотлохом, практично впала. Я зміцнив фундамент, щоб миші не рознесли…

Залишилися горщики - з давніх-давен у родині ніхто їх не викидав. Биті складували на горище. Врешті-решт із цим щось треба було робити. А що ж думати, як ось є така хата?! І ми вирішили поєднати житло того часу з музеєм. Зразу я планував лише одну кімнату зайняти експозицією. Але ж згодом довелося заповнити всі п’ять, у тому числі сіни.

Все життя я щось збирав: то марки, то монети, то книги – маю їх до 2,5 тис, переважно історичні, наукові.

Та історія, що ви вчили в школі, написана за радянських часів. Зараз все по іншому. Чи не доводиться вам переглядати свої знання й переконання?

Ні. Я ще тоді намагався розібратися в історії України. Що таке 200 тисяч які воювали в ОУН УПА? Кожен з них розумів, що не залишиться живим. Ніхто майже не цікавився! Мені вдалося ще в 90х уловити той вітер. І якось у ті часи траплялися люди, радили чи давали літературу, що допомагала, за відсутності інтернету.

https://tv.suspilne.media/video/18559

(Відео дивитися за посиланням - із 18:00 хвилини сюжет про Віталія Устенка)

Поділіться вашою думкою щодо дискусій про українську мову.

Я патріот. Вважаю, якщо ти держслужбовець, то однозначно мусиш знати і спілкуватися українською. Я, може, єдиний в «Кременчукгазі», хто розмовляє бодай на 90% українською. Пишу всі документи українською разом з технічними термінами. Вважаю, що всі, хто мешкає тут, повинні не тільки розуміти мову, а й розмовляти нею. А як у нас Порошенко - нібито й патріот, а в сім’ї в нього всі «руськоязичні», в побуті спілкуються російською.

Не розумію того, хто каже «я не могу выучить, я русская». Та просто не хоче! Вони вважають, що це «бидляче» все. Ми ще довго з цим житимемо. Треба було ще з 90го року переходити за досвідом Литви та Естонії, хоча й різниця в чисельності.

До нас на фестиваль приїжджає співачка з Донбасу. Вона працює в школі й каже, що ніякої проблеми не було ніколи з мовою, хоч там переважна частина росіян. Гуртувалися, відшукували бабусині рушники на свята, відроджували обряди. За учнями тягнулися і їх батьки. Але ж принесли ззовні нам проблему, тут хтось підтримав і тепер маємо…

Поїдьте в будь яку країну – її громадянин повинен знати мову.

Я не проти російської. В мене книжок, мабуть, відсотків 80т нею написаних. Як можна казати, що обмежують російську в нас, якщо сайти, газети, реклама, переклади в нас переважно російською?

«Переступимо поріг старої української хати, адже саме в ній залишився дух народних традицій», - зворушливо налаштовується господар на екскурсійний лад.

Ми стаємо босоніж на підлогу у свіже сіно й опиняємося у минулому столітті. Всотуємо дух місцевої історії із розповідями господаря та ближче знайомимося із ним самим. Стіни в сінях при вході увішані знайденим та звезеним з усієї України - підковами, знаряддями землеробства, ковальства, деревообробки.

На найбільшу підкову я вже виграв ящик коньяку, - жартує наш екскурсовод. - Вже кілька колекціонерів хвалилися, що є й більша. Але – ні! Поки що немає. Вона - з німецького ваговоза, що тягав гармати. Коли вперше побачив її, не міг повірити, що таке може бути. А це - хазарська псалія – деталь вуздечки, якій тисячу років, це - пута для коня – такий собі протиугінний пристрій. Меч Колесова – щоб садити сосну, використовують з 1883 року. Серпи - деяким по тисячу років, є й бронзовий як іграшковий. Наральники – рідкісна річ, що надівали на соху, коли орали землю, збереглися з часів Київської Русі. Овечі ножиці з Тернопільщині. Тавро для деревини – ним ставили клеймо, вели ретельний облік.

У кімнаті з домотканими доріжками чого тільки немає! Здалося, що Віталію треба три таких хати, щоб до всіх експонатів був доступ. На стінах картини – куплені й даровані, більшість сучасних, але в народному стилі. Повсюди козак Мамай – ще півтора століття тому його вважали лицарем-захисником, зображали на всіх бочках, ночвах, господарчому начинню. Вила, коси з грабками (каже, що з Новоселівки), січкарка, якою перебивали бадилля, скрині, гнутові (гасові) лампи, праски різного розміру (є навіть з «рідним» вугіллям).

Як приїжджали відвідувачі з Америки, побачили праску із зіркою Давида, так ледве не молилися на неї, - згадує власник музею. - Дещо із експонатів ми знайшли, а так купуємо, міняємо, та більшість небайдужі люди приносять. Був час - ходив і з металошукачем.

На стінах кімнати - старовинні сімейні світлини у національних костюмах. А ще – вирізки з газет про Віталія та його музей. В одній заголовок «Від банкноти до музею».

До чого тут банкноти?

Я ж їх збирав! Це те, з чого починалося - знаходили у зруйнованих хатах. Казали: скарб. Але воно не цінилося, то ми й розбирали: нові царські банкноти аж шелестіли!

Гроші Віталій любить - в його колекції купюр світу всіх часів є й царські, і мільйонні купони радянської перебудови, і всілякі іноземні «тугрики». Ці оригінали  дбайливо запаковані у прозорі мультифори та скріплені у велетенську теку.

Он білоруські «зайці», - посміхається колекціонер. - То ще від тоді, як торгував.

Ви ще й торгували? Розкажіть!

Об’їздив Росію, Білорусію. Торгував абрикосами,помідорами, грушами – всим, чим можна. Кукурудзи в полі нарвали - у Вітебську продали (сміється). Це був досвід – корисне з приємним, бо крім торгівлі були подорожі.

У вашій родині є традиції, пов’язані з вашим захопленням?

Зазвичай це Різдво.

Ось сам зробив дідуха.

Його в нашій місцевості ставили в давнину замість ялинки. Він символізує і захист, і добробут. Заносимо його до свого будинку 7 січня. Вітаємо рідних. Вітаємо худобу. Здійснюємо старовинні обряди. Але дідуха не спалюємо, як годиться, бо дуже складно його робити (сміється), зберігаємо до наступного року.

Влітку практикуємо зелений туризм, їздимо на острів. Вибираємо погоду, настрій, час, запрошуємо компанію. Раніше ходили пішки плавнями, але, на жаль, не молодіємо. Отож хлопці купили човен, тепер з Дніпра вже запливаємо на свої місця.

Там чисто? Бо ближче до міста природа засмічена пластиком та склом.

У нас голова сільради тримає це питання під контролем. Вона й розвиває цей зелений туризм. Організовуємо суботники по плавнях. Сільський еколог виїжджає на місця.

У вас є рецепт спасіння планети від сміття?

Так. Переробка. Але ж ментальність… Навіть, якщо буде той переробний завод, у нас людина кидатиме сміття повз урну. Воно не привите й не прививається, бо мати так само робила – кидала повз урну...

Найпоширенішим в українській родині було прядіння, ткацтво, вишивання, - продовжує наш гід, орудуючи раритетною шкільною указкою «брежнєвської» епохи. – Це було запорукою вдалого заміжжя. На дівчину дивилися: якщо була «криворукою», то шансів було мало.

Всі займалися в родині, всі вміли, всі зберігали орнаменти.

Хрестиком ніхто не вишивав. Була вишивка мережкою - складна штука. Колись жінка з Павлівки мені показала, як це робиться: розрахувати, побачити, вправно виконати, а головне – тримати в голові схему візерунку надзвичайно дрібної фактури!

Хрестик так само увірвався, як оце зараз - китайці з бісером. Так і тоді. Дев’ятнадцятого століття урбаністику у вигляді вишивки хрестиком внесла Європа – французьке мило, парфуми, цукерки потрапляли сюди в упаковці з єгипетськими, римськими орнаментами хрестиком, де все було розраховано по клітинках і легко переносилось на тканину. Тутешні майстрині швидко підхопили моду й від тоді гладь та мережка перестали домінувати у нашому національному мистецтві.

Віталій Устенко демонструє сировину - коноплі, льон, вовну, кропиву, пояснює весь цикл від вирощування рослин до виготовлення тканини, вказуючи на ткацький верстат, гребінці, щітки, прядки з усієї України.

Є тут бандури - зі слів етнографа, коли інструмент потрапив в Україну, народ збагатив його додатковими приструнками. Відповідно звучання стало іншим, новим. І бандура відтоді стала суто українською.

Серед глечиків - тиківка (не від слова «тыква», звичайно, а від слів «тикати, затикати»). Йдеться про посудину, наприклад, із олією, в шийку якої щільно вставляється качан із кукурудзи. Подекуди й досі, за кілька століть, ці глечики (миті й сушені неодноразово) дивним чином виділяють колишні аромати.

Я не п’ю молоко, - зазначає господар. - А буває, зайдеш і гостро відчуваєш запах парного молока. Звідки?! Підійдеш до глечиків - і все зрозуміло.

Чай теж не люблю. Але п’ємо з тутешніх трав. І на полуничному фестивалі не тільки вином торгуємо, а й чай варимо для відвідувачів. Я із самого краю стою зазвичай, мене неможливо оминути. Людям подобалося – не встигав воду кип’ятити! (сміється)

Четверта «зала» переповнена національним одягом - сорочками, корсетками, свитками, що подекуди надягнені на манекени. Вишиті білим по білому, червоним і чорним, ніжною мережкою. В основному, Київщина, Полтавщина, Кіровоградщина, Сумщина, Західна Україна, зокрема, Чернівці.

Дивіться, які шедевральні полтавські плахти! – пишається древнім скарбом власник музею. – Найяскравіші, найвигадливіші! Воюємо з міллю – головне: не пропустити момент. 500 рушників бережемо в скрині. Як ви думаєте - де їх розвісити?

Що ж робити?

Не знаю… Щось думатимемо.

В останній «залі» - найзагадковіша експозиція – археологія козацької доби.

Який у вас найстаріший експонат?

У відділі археології є речі, датовані 250 млн років - 25 млн р. до н. е. Найстаріше закам’яніле дерево, знайдене на Кременчуцькому морі, черняхівська культура, зуби мамонта, бивні, частини їх скелета. На території всіх наших кар’єрів знайдені зуби акули. Відбитки рослин на гірській породі. Ось колекція козацьких люльок, мушкетних куль, металевих перснів, гарматне ядро з Дунаю 15 століття.

За якими критеріями ви датуєте ці знахідки?

Оскільки я не можу зробити радіографічний аналіз, то датую за аналогією з експонатами інших колекціонерів.

Це кістка мамонта! – коментує 6-річний Захарчик, який забіг у середині нашої екскурсії разом із вгодованим дворняжкою Тузиком. Коли приїжджають гості, малюк  сам веде їх до музею і розказує, як уміє.

А який твій улюблений експонат у татовому музеї?

Ось ця ваза, – тикає пальцем Захар. – Розваліта!

«Розваліта»?

Це трипільська культура – посміхається батько. - Ну так. Дійсно, трохи розвалена за шість тисяч років.

А ще мені подобаються старовинні ваги та глиняний котик. І глиняний баранчик. І глиняні рибки!додає малий.

То свистики, - уточнює Віталій.

А це вулик! – поспішає показати найменший Устенко. – Такий намальований на татовому музеї!

 

Ми обходимо на прощання уквітчану фарбами та вечірнім сонцем хатинку, і бажаємо вам, колего, щедрих меценатів, натхнення на працю й любові в родині!

«Історико-культурний музей, який створив і розвиває житель с. Білецьківка Віталій Устенко, надихає односельців та гостей нашої територіальної громади на піднесений дух патріотизму та гордості за  історико-культурну спадщину нашого краю».

(Офіційна сторінка Білецьківської сільради)

«Вважаю Віталія творчою людиною, розумною, яка не шаровари ставить на вершину патріотизму, а знає досконально історію регіону і на кожний її момент має підкріплення своїми експонатами. Він гарний сім’янин і гуморист, працелюбний і порядний, вигадливий. Мій колега в сільському зеленому туризмі. Встигає городом займатися, розсадою та овочівництвом, цікавиться новими культурами. В них розумно зроблений виноградник, а правдиве домашнє вино - без жодних домішок».  

(Односельчанка, власниця садиби Country House Надія Михайлова)

 

«Віталій Устенко - майстер дільниці МРМ із розширеними повноваженнями. У його відомстві газопроводи Правобережжя. На дільниці є спеціальні ремонтники, що усувають витоки. Він господар з великої літери – відповідальний та надійний чоловік, оперативний управлінець. Особисто організовує роботу. Намагається все зробити на «5+». Його розуміють і слухають беззаперечно, бо користується повагою та авторитетом серед колег».

(Начальник департаменту ДОГРМ та С ПрАТ «Кременчукгаз» Євген Козлов)

Фото: О.Мінчук